13 серпня 2026 року Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів розглянув звіт Рахункової палати за результатами аудиту інституту помічника ветерана. Перевірка охопила період становлення системи, яка має забезпечувати ветеранам і членам їхніх сімей персональний супровід під час повернення до цивільного життя, та виявила низку проблем — від передчасного масштабування експериментального проєкту до відсутності достовірних даних про результати роботи вже створеної мережі.
Висновки аудиту важливі не стільки як оцінка попередніх управлінських рішень, скільки з огляду на подальший розвиток ветеранської політики. Потреба в супроводі ветеранів зростатиме, а отже система повинна бути готовою працювати з набагато більшою кількістю людей, забезпечуючи однакову якість допомоги незалежно від того, в якій громаді проживає ветеран.
Аудит показав, що на початковому етапі такої готовності досягти не вдалося.
Експеримент не завершили, але систему вже почали масштабувати
Експериментальний проєкт із запровадження інституту помічника ветерана стартував у 2023 році та мав дати можливість перевірити нову модель підтримки на практиці. Однак через затримки з нормативним і фінансовим забезпеченням нові учасники фактично не мали достатнього часу для апробації механізму.
Планову кількість працевлаштованих помічників довелося скоротити з 550 до 198 осіб, тоді як фактично було працевлаштовано лише сімох. Касові видатки на відшкодування вартості наданих послуг становили менше 1%, а майже весь передбачений на реалізацію експерименту фінансовий ресурс — 8,15 млн грн — протягом бюджетного періоду не використали. Рахункова палата констатувала, що за таких результатів експеримент не створив достатньої основи для обґрунтованого рішення про подальше масштабування.
Проте ще у вересні 2023 року Мінветеранів почало планувати розгортання нової системи на території всієї країни та подало бюджетний запит із розрахунку на 15 тис. помічників ветерана у 2024 році. У квітні 2024-го Міністерство позитивно оцінило потенціал проєкту та запропонувало поширити його на всю Україну. На думку аудиторів, рішення приймалися без достатнього врахування фактичних результатів експерименту, через що під час подальшого впровадження збереглися його слабкі сторони.
Наслідком став суттєвий розрив між централізованим плануванням і можливостями регіонів. У 2024 році Мінветеранів оцінювало потребу в 15 тис. фахівців, а у 2025-му — у 11,4 тис. Водночас регіони пропонували створити 1360 посад у 2024 році та 2755 — до кінця 2025-го. Станом на серпень 2026 року мережа налічує близько 3 тис. фахівців.
Фактично початкові розрахунки не врахували повною мірою кадрову, фінансову та організаційну спроможність громад. Рахункова палата вважає, що подальше планування має базуватися на реальному кадровому і фінансовому потенціалі територій та об’єктивній потребі ветеранів у відповідній підтримці.
Фінансування виявилося відірваним від реальних можливостей системи
Розрив між планами та фактичними темпами створення мережі безпосередньо позначився на бюджетному фінансуванні.
На діяльність понад 10 тис. фахівців планувалися мільярдні суми, проте значну частину цих коштів система не могла використати через відсутність відповідної кількості працевлаштованих спеціалістів та готових робочих місць. У результаті протягом 2024 року та дев’яти місяців 2025 року 84% передбаченої субвенції — 5,7 млрд грн — було перерозподілено на інші цілі.
Така ситуація демонструє необхідність іншого підходу до фінансування. Обсяг субвенції має визначатися з урахуванням фактично створених посад, прогнозованого навантаження та готовності конкретних громад забезпечити роботу фахівців, а подальше розширення мережі — відбуватися поетапно.
Цей підхід закладений і в рекомендаціях Рахункової палати: до кінця 2026 року Мінветеранів пропонується переглянути методику визначення необхідної кількості фахівців та обсягів фінансування на основі реального навантаження, фактичних потреб і можливостей громад, а масштабування пов’язати з документально підтвердженою кадровою та нормативною готовністю.
Єдиного стандарту роботи на місцях поки немає
Не менш суттєвою проблемою стала нерівномірність умов, у яких працюють фахівці із супроводу.
Аудитори встановили, що в усіх перевірених комунальних установах робочі місця були облаштовані з недотриманням рекомендацій Мінветеранів. В окремих випадках фахівці працювали разом з іншими працівниками у кабінетах площею лише 5–6 кв. м, що не дозволяє забезпечити конфіденційність спілкування з ветераном.
Близько 30% перевірених приміщень не були пристосовані для людей з інвалідністю. Через недостатнє матеріально-технічне забезпечення фахівці використовували власні ноутбуки, телефони та інше обладнання. В окремих випадках вони не мали стаціонарного доступу до інтернету та самостійно оплачували мобільний зв’язок, не були забезпечені принтерами чи сейфами.
Для системи супроводу ветеранів ці недоліки мають особливе значення. Робота фахівця передбачає доступ до персональної інформації, обговорення питань здоров’я, соціального забезпечення, сімейних обставин та інших чутливих тем. Тому конфіденційність, захист персональних даних та фізична доступність приміщення повинні бути базовими вимогами, а не залежати від фінансових можливостей окремої громади.
Аудит фактично показав необхідність встановлення обов’язкового мінімального стандарту робочого місця фахівця із супроводу, який діятиме однаково на всій території країни.
Без достовірних даних неможливо оцінити результат
Ще одна проблема стосується моніторингу роботи створеної мережі. Мінветеранів не визначило достатніх показників для оцінки результативності роботи фахівців, а регіони не отримали належних методологічних інструментів для проведення моніторингу.
Не були встановлені й ефективні механізми перевірки звітності. За даними аудиту, окремі показники у звітах удвічі відрізнялися від інформації, зафіксованої в електронних реєстрах. Через це наявні дані не дають можливості повною мірою оцінити ефективність заходів підтримки та використовувати їх для прийняття управлінських рішень.
Це принципове питання для подальшого розвитку системи. Кількість створених посад або зареєстрованих звернень сама по собі не показує, чи отримав ветеран необхідну допомогу. Оцінювати потрібно і результат супроводу: чи вдалося вирішити питання, з яким звернулася людина, скільки часу це зайняло, які державні або місцеві органи були залучені та де виникають системні перешкоди.
Такий моніторинг дозволить не тільки оцінювати роботу фахівців, а й бачити проблеми самої державної ветеранської політики.
Аудит має стати основою для коригування системи
За результатами перевірки Рахункова палата надала Міністерству у справах ветеранів п’ять рекомендацій. Вони стосуються реалістичного планування розвитку мережі, удосконалення нормативного регулювання, узгодження розподілу субвенції з фактичною готовністю громад, створення надійної системи моніторингу та запровадження обов’язкових організаційних стандартів.
На засіданні профільного парламентського Комітету рекомендації підтримали. Народні депутати також запропонували розглянути звіт на засіданні Кабінету Міністрів, оскільки усунення виявлених недоліків потребуватиме узгоджених рішень кількох органів виконавчої влади. За підсумками засідання Комітет взяв звіт до відома та розпочав опрацювання власних рекомендацій органам виконавчої влади.
«Інститут фахівців із супроводу потрібен ветеранам, і потреба в ньому надалі лише зростатиме. Тому результати аудиту варто сприймати як можливість зараз виправити проблеми, які за більшого навантаження стануть значно гострішими. Маємо відійти від формального показника кількості створених посад і оцінювати систему за тим, чи може ветеран у своїй громаді отримати доступну, конфіденційну та професійну допомогу і чи приводить цей супровід до вирішення його питання», — зазначає член Комітету, народний депутат Тарас Тарасенко.
Для подальшого розвитку інституту важливо також не допустити ситуації, коли якість державної підтримки визначається місцем проживання ветерана та фінансовою спроможністю його громади. Рахункова палата прямо вказує, що нинішня модель матеріального забезпечення створює ризик нерівного доступу до підтримки.
Тому наступний етап має бути пов’язаний не з механічним збільшенням чисельності мережі, а з формуванням єдиних правил її роботи: реалістичним розрахунком потреби у фахівцях, гарантованим мінімальним стандартом робочого місця, цифровими інструментами, захистом персональних даних, достовірним обліком результатів та фінансуванням, яке відповідає фактичній готовності громад.
За таких умов інститут фахівців із супроводу зможе виконувати завдання, заради якого його створювали, — бути доступною для ветерана точкою взаємодії з державою під час повернення до цивільного життя.
