У народі кажуть: «Не було б щастя, так нещастя помогло». Так сталось і з процесом цифровізації правосуддя. Пандемія змусила і парламентарів, і саму судову владу активніше впроваджувати елементи суду онлайн (про повноцінний електронний суд поки говорити зарано). Проте цей процес просувається надто повільно.
Невдачі звідусіль
Утім, за 2 роки «віртуалізації» Феміди ми маємо не так уже й багато досягнень у цьому напрямі. Повноцінний запуск Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в українських судах постійно відкладається. Частково реалізовані лише окремі модулі ЄСІТС, які використовуються судами в тестовому режимі. Ідеться, зокрема, про платформу «Електронний суд» і програму для проведення відеоконференцій «EasyCon». І дуже добре, що завдяки Мінцифри вдалося хоч у грудні минулого року частково інтегрувати електронний суд з «Дією» (щодо повідомлення про час і місце судового засідання), а так згадати більше й немає чого.
А от «факапи», навпаки, валяться звідусіль. Останній приклад: через відсутність бажання (можливості?) у ДП «Національні інформаційні системи» майже місяць відновлювали сторінку оголошень на сайті Вищого господарського суду. У цей період кредитори не могли навіть дізнатися, щодо яких підприємств відкриті справи про банкрутство. Про який суд у смартфоні можна розмірковувати, якщо одна-єдина сторінка оголошень відновлюється 3 тижні?!
Як неодноразово наголошувалося, електронний суд — це майбутнє нашого правосуддя й зовсім новий рівень доступу до правосуддя для людей. Але цифровізація заради цифровізації аж ніяк не полегшить життя звичайних людей.
Час підтискає…
І тут варто нагадати про Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 — 2023 роки, затверджену указом Президента від 11.06.2021, де серед основних проблем зазначена така: «Недостатній рівень впровадження цифрових технологій у здійсненні правосуддя».
У стратегії також прописані й способи розв’язання цієї проблеми:
- запровадження можливості розгляду онлайн певних категорій справ незалежно від місцезнаходження сторін і суду;
- впровадження сучасного електронного діловодства в суді, електронного ведення справ, електронних комунікацій із судом;
- удосконалення та розвиток офіційного веб-порталу судової влади.
Однак важко давати прогноз, чи встигнемо реалізувати все зазначене до кінця 2023 року.
Хоча часу навіть менше, ніж здається. Бо в тому ж Єдиному державному реєстрі судових рішень уже є понад 1 млн документів, і жодна система у світі не здатна легко оперувати таким масивом даних. Тут потрібні вдосконалені системи пошуку по реєстру, більш зручні способи фільтрації та ранжування справ за категоріями тощо. Не кажучи про нагальність електронного документообігу в судах, які вже просто завалені стосами паперів з матеріалами справ.
Потрібні ефективні менеджери
Відразу скажу непопулярну річ. Питання фінансове в цій проблемі є хоч і важливим, але не ключовим. У багатьох своїх публікаціях я наголошував, що робота Державної судової адміністрації в аспекті освоєння коштів на розбудову електронного судочинства є неефективною.
Як приклад, наведу окремі результати державного фінансового аудиту ДСАУ:
- адміністрація та розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня не забезпечили ефективного управління бюджетними коштами, відтак без додержання режиму економії затвердила кошториси на суму 1446,5 млн грн., за відсутності обґрунтованих розрахунків здійснила перерозподіл асигнувань щонайменше на 31,7 млн грн.;
- територіальні управління ДСАУ зумовили нерезультативне використання бюджетних коштів у сумі 468,2 млн грн., незаконні видатки на оплату праці, завищення обсягів та вартості робіт тощо на суму 65,5 млн, прийняті управлінські рішення не сприяли економії бюджетних коштів та стали додатковим навантаженням на державний бюджет у розмірі 73,7 млн.
Отже, електронний суд не працює так, як треба, не тому що немає фінансів, а тому, що вони використовуються неефективно. Варто згадати лише про 2 млн грн., витрачених на створення «Електронного архіву», розробку якого… загубили.
У теорії поставити ДСАУ під контроль могла Вища рада правосуддя. Однак і її ККД не вражає.
11.05.2021 ВРП приймає рішення про створення спеціального координаційного комітету з питань розвитку електронного судочинства. У рішенні навіть прописують аж 9 завдань (цілей) цього комітету. Проте фактично з усіх пунктів частково реалізовані тільки два. Так, 17.08.2021 було затверджене положення про ЄСІТС та, як уже зазначалося, з 28.12.2021 розпочато надсилання повідомлень про дату та час проведення судових засідань, в яких стороною у справі є користувач мобільного застосунку «Дія». Та й на веб-сайті ВРП аж 4 згадки про вдосконалення електронного судочинства за весь 2021 рік.
Щодо ДСАУ, то на папері в них теж усе добре, навіть анонсовані пріоритетні напрями діяльності (формування реєстру виконавчих документів; повна відмова від компакт-дисків; розробка веб-сервісу взаємодії з Укрпоштою тощо). Але ж нагадаю, що реально реалізованих при цьому проектів за останній рік — аж один (оте саме отримання повідомлень про судові засідання в додатку «Дія»). Тому анонсувати можна багато, а виконати — не все.
Закордонний досвід
І куди ж без закордонного досвіду?
Так, у США функціонує електронна судова система з вільним доступом — Public Access to Court Electronic Records. За допомогою цієї системи можна отримувати інформацію про судовий документ, ознайомлюватися з реєстром прийнятих заяв, вивчати перебіг слухання справи. Дистанційний розгляд справ частково запровадили в деяких штатах в обов’язковому порядку, а в інших — по можливості. До слова, у Флориді суддям нині радять здійснювати розгляд невідкладних справ за допомогою телефону.
Серед інших країн значну кількість справ дистанційно розглядають у Сінгапурі. Нині там збираються забезпечити можливість проводити ще більшу кількість процесів у режимі відеоконференції та навіть за допомогою електронної пошти. При цьому серед додатків у Сінгапурі найчастіше використовують простий Zoom. Окремо слід виділити досвід Литви. Там з 2013 року функціонує спеціальний портал e.teismas.lt, за допомогою якого можна звертатися до суду, подаючи процесуальні документи онлайн. Цей портал є прикладом реально діючого електронного правосуддя.
Quo vadis?
Насправді, аби бути «для людей», українському електронному суду потрібно відповідати всього 3 критеріям:
- бути простим і зручним у користуванні в будь-якій точці світу;
- забезпечувати швидкий розгляд справи та прийняття рішення;
- мати належний кіберзахист, що дає гарантії невтручання у справу та збереження інформації.
Саме цифровізація є запорукою протидії зловживанням у сфері судочинства, поліпшення доступності, відкритості та справедливості судового розгляду. Погодьтеся, що громадянам значно зручніше працювати з виключно електронними рішеннями судів (можливість створення та надсилання його віддалено; надання тимчасового доступу до наявних у реєстрі судових документів; уникнення черг і заощадження часу на поїздках).
Однак жодні новації не запрацюють без належної підтримки та їх популяризації державою, судами та провідними правовими асоціаціями. Саме спільні дії цих трьох ланок можуть прискорити розвиток електронного правосуддя та швидкого захисту прав людей судовою владою.
Тарас Тарасенко, народний депутат України, голова міжфракційного депутатського об’єднання «Люди»
