10 березня 2026 року відбулося перше засідання робочої групи щодо доопрацювання проєкту Закону України «Про державну ветеранську патронатну службу».
Цей законопроєкт Верховна Рада підтримала у першому читанні ще майже півтора року тому.
Однак за цей час у державній ветеранській політиці відбулося багато змін, які потребують переосмислення запропонованої моделі.
Тому під час першого засідання робочої групи ми вирішили не починати з технічного редагування тексту законопроєкту, а поставити більш фундаментальне питання: якою має бути державна система підтримки військових, ветеранів та їхніх родин після війни.
Адже йдеться не лише про створення нової структури, а про формування цілісної моделі супроводу людини — від моменту служби до повноцінної інтеграції у цивільне життя.
Чому виникла ідея патронатної служби
За прогнозами уряду, після завершення війни кількість демобілізованих військовослужбовців може перевищити один мільйон осіб. Кожен із них після повернення з фронту потребуватиме різного рівня підтримки — медичної, соціальної, психологічної, освітньої чи економічної.
Повернення до мирного життя часто супроводжується складними процесами адаптації. Серед основних викликів — реабілітація після поранень, лікування та протезування, психологічна допомога, отримання пільг, житла, працевлаштування або перекваліфікація.
Саме для вирішення цих завдань законопроєктом пропонується створити державну ветеранську патронатну службу — спеціальну систему супроводу, яка допомагатиме ветеранам отримувати необхідні публічні послуги у сфері соціального захисту, охорони здоров’я, освіти та адміністративних сервісів.
Фактично йдеться про індивідуальну модель супроводу, коли за кожним ветераном закріплюється спеціальний фахівець — патронатний помічник.
Як має працювати патронатна служба
Передбачається, що державна ветеранська патронатна служба буде працювати за принципом державно-волонтерського партнерства та допомагатиме ветеранам отримувати конкретні публічні послуги.
Система має складатися з трьох основних рівнів: голови служби, патронатних тренерів (коучів), які координують роботу, та патронатних помічників, що безпосередньо працюють із ветеранами. Саме патронатний помічник стає ключовою фігурою цієї системи. Його завдання — оцінити потреби ветерана, скласти індивідуальний план адаптації та супроводжувати людину у процесі отримання необхідних послуг.
Йдеться не просто про консультацію чи інформування. Такий помічник фактично виконує функції кейс-менеджера, який координує процес допомоги у різних сферах: соціальний захист, лікування та реабілітація, освіта і перекваліфікація, працевлаштування, психологічна підтримка, отримання адміністративних послуг.
При цьому модель передбачає індивідуальний підхід: один помічник може супроводжувати визначену кількість ветеранів і працювати з ними доти, доки ключові питання адаптації не будуть вирішені.
Етапи адаптації ветерана
У законопроєкті також описано логіку процесу супроводу після завершення служби.
Він передбачає три основні етапи.
- Перший — перехід від військової служби, коли людина повертається до цивільного життя і потребує найбільш інтенсивної підтримки.
- Другий — пошук нової ролі у цивільному суспільстві. Йдеться про освіту, перекваліфікацію, працевлаштування або розвиток власної справи.
- Третій — повна інтеграція, коли людина відчуває стабільність, соціальну підтримку та здатна самостійно будувати своє життя.
У цій моделі держава виступає не лише як надавач соціальних виплат, а як партнер у процесі повернення людини до цивільного життя.
Нова реальність ветеранської політики
Разом із тим за час, що минув після ухвалення законопроєкту у першому читанні, в Україні почали розвиватися й інші інститути підтримки ветеранів.
Зокрема формується інститут фахівців із супроводу ветеранів, розвивається система ветеранських сервісів, створюються нові регіональні підрозділи ветеранської політики та цифрові сервіси для ветеранів.
Усе це означає, що майбутня модель патронатної служби повинна бути інтегрована у вже сформовану систему ветеранської політики.
Інакше існує ризик дублювання функцій або створення нової структури, яка працюватиме паралельно з іншими інститутами.
Яку систему підтримки потрібно створити
Саме тому сьогодні перед робочою групою стоїть кілька ключових питань.
- Хто саме має бути цільовою аудиторією патронатної служби — лише демобілізовані військові чи також члени їхніх родин.
- Як має виглядати організаційна модель: чи буде це окрема державна служба, чи функція, інтегрована у вже існуючу систему супроводу ветеранів.
- Яку роль у цій системі повинні відігравати громадські організації та волонтери, які сьогодні фактично забезпечують значну частину допомоги військовим.
Ці питання не можна вирішити лише текстом закону.
Головне завдання — створити працюючу модель
Україна вже зараз формує одну з найбільших систем ветеранської політики у Європі. І саме тому важливо не допустити ситуації, коли нові інститути створюються без належної координації.
Наше завдання — не написати черговий закон, а створити дієву систему супроводу військових і ветеранів, яка працюватиме під час служби, у різних державних інституціях і після повернення людини до цивільного життя. Саме над такою моделлю ми зараз і працюємо.
