Після років війни тема психологічної допомоги в Україні звучить звідусіль. Про неї говорять чиновники, волонтери, лікарі, але, як зазначає народний депутат Тарас Тарасенко, «професійна допомога — це не просто підтримка, а часто реальний шанс змінити чи навіть врятувати життя».
Система, що розвивається, але не працює злагоджено
В Україні вже понад рік діє послуга психологічної підтримки для ветеранів, запроваджена Міністерством у справах ветеранів. Держава компенсує фахівцям від 600 до 1200 гривень за годину консультації, однак до програми долучилося лише близько двох сотень психологів.
Причини — високі вимоги до кваліфікації спеціалістів, бюрократичні процедури та складність у роботі з бюджетними коштами.
Свої сервіси мають і інші центральні органи виконавчої влади. Міністерство соціальної політики створило мережу з понад 300 центрів життєстійкості, де працює близько 900 психологів. Міністерство охорони здоров’я відкрило 147 центрів ментального здоров’я. Натомість Міністерство оборони досі не затвердило внутрішній порядок психологічної підтримки у Збройних силах.
Перетягування кадрів замість співпраці
Під час наради, присвяченої координації психологічних програм, Тарас Тарасенко поставив представникам міністерств запитання, яке влучає в саму суть: «Яка ефективність надання цих послуг і як співвідносяться функції Мінвету, Мінсоцу та МОЗ? Чи взагалі хтось оцінює результат?» Відповіді не прозвучало.
Сьогодні держава фактично конкурує сама з собою: різні структури залучають одних і тих самих фахівців, створюючи дефіцит кадрів. Через це психологічна допомога часто перетворюється на розпорошену систему без чіткої координації.
Фактично зараз в Україні «йде розмежування, перетягування спеціалістів між установами — замість єдиного підходу до допомоги тим, хто її найбільше потребує».
Психолог — не пункт у звіті
За словами Тараса Тарасенка, щира розмова з психологом — це не формальна процедура і не бюрократична послуга, а прояв турботи про себе, близьких і побратимів. Саме тому державні сервіси у цій сфері мають бути простими, логічними і збалансованими, спрямованими на людину, а не на звітність.
Він переконаний: лише узгоджена система з чітким розподілом ролей між міністерствами зможе забезпечити ветеранам і військовим справді якісну підтримку. Бо психологічна допомога — це не соціальний проєкт і не пункт у статистиці, а порятунок, який повинен бути гарантований державою.
