Українські військові, які пройшли фронт і повертаються до мирного життя, мають не лише моральне право на підтримку держави — вони також здатні стати потужною опорою для економіки. Ветеранський бізнес — це не про пільги, а про можливість гідної реінтеграції через працю. Саме тому Верховна Рада має ухвалити законопроєкт №10258, автором якого є народний депутат Тарас Тарасенко, — про це наголошує ветеран, громадський діяч і голова Громадської антикорупційної ради при Міноборони Юрій Гудименко.
Законопроєкт, поданий у листопаді 2023 року, має на меті створення реальної, а не декларативної підтримки для ветеранів, які прагнуть займатися підприємництвом. На сьогодні Україна, попри понад десятирічну війну, досі не має повноцінної законодавчої бази, що стосується професійної реалізації ветеранів. Попередні ініціативи на кшталт квотування — хибні за своєю суттю, адже перетворюють ідею підтримки на бюрократичну формальність або джерело зловживань.
«Ветерани не хочуть пільг. Вони хочуть працювати. Бути частиною економіки, частиною цієї країни після фронту», — підкреслює Гудименко. За даними опитування Veteran Fund, понад 63% ветеранів зацікавлені у відкритті власного бізнесу, ще понад 6% — уже є підприємцями. Це свідчить не лише про активну громадянську позицію, а й про величезний економічний потенціал.
Але цей потенціал не зможе реалізуватися без належної законодавчої інфраструктури. Законопроєкт №10258 передбачає конкретні кроки: спрощену реєстрацію ветеранського бізнесу, скасування бюрократичних бар’єрів, податкові пільги, дешеві кредити на старт, доступ до грантів, а також консультаційний і менторський супровід. Це — базовий мінімум, який дозволить ветеранові не просто виживати після війни, а повернутися до активного суспільного життя.
Гудименко наголошує: справжня реінтеграція — це не тільки лікування чи допомога, а включеність у роботу, в діяльність, у створення нової цінності. Коли ветеран працює — він не лише повертається до життя, а й приносить державі дохід у вигляді податків і економічного зростання. Це — стратегічна вигода і для суспільства, і для бюджету.
Водночас ветеранський бізнес має бути чітко визначеним на рівні закону — щоб уникнути зловживань з боку сторонніх структур, які намагатимуться отримати преференції без жодного стосунку до фронтовиків чи членів їхніх родин.
Україна має можливість врахувати найкращий світовий досвід. Наприклад, у США діє програма VOSB/SDVOSB, яка передбачає державну сертифікацію ветеранських підприємств, надання пільгових кредитів, грантів та організацію менторської підтримки. Тамтешній ветеран — не соціальна проблема, а учасник ринку з чітко окресленими правами та можливостями.
Сьогодні, коли Україна потребує коштів для побудови систем реабілітації, центрів підтримки та психологічної допомоги, державі варто інвестувати в тих, хто сам прагне створювати додану вартість. Закон про ветеранське підприємництво — це не витрати, а довгострокова інвестиція. Не благодійність, а розвиток. Не пільги, а шлях до сильної, відповідальної економіки після війни.
