В Україні дедалі більше уваги приділяють питанням ветеранської політики. Ми говоримо про медичну та психологічну реабілітацію, працевлаштування, освіту, забезпечення житлом, розвиток ветеранського підприємництва. Усе це надзвичайно важливо. Проте є ще один напрям, без якого неможливо побудувати справді ефективну систему повернення людини до мирного життя, – культурна реінтеграція ветеранів.
Йдеться не лише про можливість відвідувати театри, музеї чи концерти. Йдеться про право ветеранів самим створювати культуру сучасної України, розповідати суспільству про війну власними словами та через власний досвід. Адже саме вони є авторами новітньої української історії.
Саме тому особливу увагу привертають проєкти, які поєднують творчість, психологічне відновлення та суспільний діалог. Одним із них став Фестиваль перших п’єс Театру Ветеранів, який уже втретє відбувся у Києві. Проєкт, створений ТРО Медіа Сил територіальної оборони ЗСУ, цього року став найбільшим за всю свою історію: протягом восьми фестивальних днів відбулося майже тридцять подій – сценічні читання нових п’єс, зустрічі, презентації та обговорення. Фестиваль завершив третій освітній курс Театру Ветеранів, де учасники не лише опановують драматургію, а й проходять повний шлях від написання тексту до його першого сценічного втілення разом із режисерами та професійними акторами.
Особливо важливо, що проєкт не нав’язує ветеранам жодних шаблонів. Вони самі визначають, про що писати, у якому жанрі працювати та які історії розповідати. Хтось звертається до власного бойового досвіду, втрат чи поранень, інші пишуть про дитинство, сім’ю, кохання, гумор або зовсім неочікувані фантастичні сюжети. Але саме свобода творчості робить ці тексти справжніми. Це не замовна література і не спроба відповідати чиїмось очікуванням. Це чесна розмова людини із суспільством.
Ветеран — не лише отримувач допомоги, а творець нової України
Доволі часто ветеранська політика сприймається виключно як система соціальної підтримки. Але такий підхід є неповним.
Людина, яка повернулася з війни, потребує не лише компенсацій чи пільг. Вона потребує можливості залишатися активним учасником суспільного життя, реалізовувати свій потенціал, впливати на формування української культури та колективної пам’яті.
Саме творчість стає одним із найефективніших інструментів такого повернення.
Показово, що Театр Ветеранів працює не за принципом одноразового фестивалю. Навколо нього вже сформувалася повноцінна екосистема. На участь у цьогорічному фестивалі подали близько 50 заявок режисери, які самі обирали тексти, що хотіли поставити. Драматурги мали можливість обирати між кількома режисерськими концепціями, а окремі п’єси отримували навіть різні сценічні прочитання. Такий підхід робить ветерана не учасником соціального проєкту, а повноцінним автором, навколо якого формується професійний театральний процес.
Це інвестиція у національну пам’ять
Україна вже зараз формує свою історію війни.
І дуже важливо, щоб ця історія була написана не лише істориками через десятиліття, а й безпосередніми учасниками подій сьогодні. Саме тому такі проєкти мають значення далеко за межами театру.
Вони створюють сучасний український культурний архів, який неможливо буде переписати чи спотворити. Бо ці тексти народжуються не з чужих інтерпретацій, а з особистого досвіду людей, які пройшли війну.
Не менш важливо й те, що ветеранські п’єси вже виходять далеко за межі фестивалю. Вистави за ними ставлять у Національному драматичному театрі імені Марії Заньковецької, Херсонському театрі імені Миколи Куліша, Національній опереті України, а окремі постановки вже були представлені за кордоном. Осередки Театру Ветеранів працюють не лише в Києві, а й у Львові та Чернігові, що свідчить про поступове формування загальноукраїнської мережі ветеранської драматургії.
Після перемоги Україна потребуватиме не лише масштабної фізичної відбудови, а й гуманітарної. Саме ветерани стануть одним із головних носіїв нової української ідентичності. І наше завдання — створити для них якомога більше можливостей говорити, творити, навчати, писати книги, ставити вистави, знімати фільми, відкривати власні культурні проєкти.
Бо ветеран після війни — це не лише людина, яку держава підтримує. Це людина, яка сама здатна змінювати країну. І саме такі ініціативи демонструють, що ветеранська політика — це не тільки про соціальний захист. Це також про культуру, пам’ять, освіту, суспільний діалог і формування майбутнього України.
