Формування Ради ветеранів війни за незалежність України при Міністерстві у справах ветеранів фактично виходить на завершальний етап, і якщо ще кілька тижнів тому мова йшла про запуск процедури та пошук моделі відбору, то сьогодні вже можна говорити про конкретні результати по більшості областей і сформовану, хоча й різнорідну, практику проведення таких виборів.
Станом на зараз більшість регіонів уже визначили своїх представників, і процес, який спочатку сприймався як організаційний експеримент, поступово набув чіткої структури — із поданням документів, перевіркою кандидатів, проведенням зборів і голосуванням, що в кожній області мало свої особливості, але загалом рухалося в межах однієї логіки.
Одним із найбільш показових прикладів стала Київська область, де 14 квітня відбулися регіональні збори, у яких взяли участь 123 делегати, а конкуренція між кандидатами була однією з найвищих по країні — свої кандидатури подали 12 ветеранів із різним досвідом служби та громадської діяльності.
У результаті голосування представником області обрано Дмитра Киришуна — офіцера і командира батальйону безпілотних систем, який пройшов кілька напрямків фронту і водночас має досвід участі в суспільних ініціативах, що стало одним із ключових факторів підтримки з боку делегатів.
Сама дискусія під час зборів показала, що ветеранське середовище виходить далеко за межі вузько соціальних питань, і серед основних тем звучали не лише виплати чи пільги, а й питання реінтеграції, доступу до послуг, розвитку ветеранських просторів, працевлаштування та підтримки родин загиблих — тобто фактично весь спектр майбутньої державної ветеранської політики.
Водночас у різних регіонах процес виглядав по-різному за рівнем конкуренції та залучення.
Наприклад, у Кіровоградській області вибори відбулися за участі трьох кандидатів, які представляли різні напрями ветеранської діяльності — від служби на фронті до роботи з ветеранськими спільнотами, а сам процес голосування, попри відносно невелику кількість учасників, пройшов у відкритому форматі з презентаціями кандидатів і обговоренням їхніх програм. За результатами голосування представником області обрано Руслана Погорілого — ветерана, який поєднує бойовий досвід із активною громадською діяльністю.
Важливо, що в більшості регіонів до кандидатів висувалися схожі вимоги: наявність статусу ветерана або учасника бойових дій, підтримка з боку інших ветеранів (часто у вигляді рекомендацій або підписів), а також участь у регіональних зборах, що формує певний мінімальний стандарт легітимності обраних представників.
Окрему модель застосовано у Києві, де через значну кількість ветеранів процес розділено на кілька етапів: спочатку відбір на рівні районів із поданням документів, далі формування списку кандидатів, і вже після цього — загальноміські установчі збори, на яких буде визначено одного представника від столиці.
Така багаторівнева процедура виглядає складнішою, але водночас дозволяє охопити значно ширше коло учасників, що для міста з понад 100 тисячами ветеранів є критично важливим для забезпечення реального представництва.
При цьому передбачена можливість онлайн-голосування, яка має забезпечити участь тих військових, які наразі перебувають на службі, що є важливим елементом у контексті триваючої війни та обмежень фізичної присутності.
З урахуванням поточної динаміки можна говорити про те, що процес формування Ради ветеранів уже сформував базову архітектуру: кожна область делегує одного представника, який працюватиме на волонтерських засадах і братиме участь у напрацюванні пропозицій до державної політики, насамперед у питаннях соціального захисту, реінтеграції, житлового забезпечення та доступу до послуг.
Водночас фінальна конфігурація Ради буде визначена після завершення виборів у тих регіонах, де процес ще триває — передусім у Києві та окремих прифронтових областях, де організаційні умови об’єктивно складніші.
Саме після цього етапу стане можливим перейти від процесу формування до оцінки того, наскільки цей орган здатний працювати як єдина платформа представництва, а не сукупність окремих регіональних делегатів, які лише формально об’єднані в одну інституцію.
