Українське трудове законодавство давно перестало відповідати реальності, у якій живе країна. Воно створювалося для іншої економіки, інших форм зайнятості та іншої ролі держави. Війна, цифровізація, євроінтеграція і масове поширення нестандартних форматів роботи лише загострили цю проблему. Саме тому новий Трудовий кодекс — це спроба системно змінити правила праці.
Як народний депутат, Тарас Тарасенко підтримує ухвалення нового Трудового кодексу, оскільки він пропонує конкретні, вимірювані рішення, які одночасно посилюють захист працівників і створюють зрозумілі умови для роботодавців.
Що зміниться?
Однією з ключових змін стає повна цифровізація трудових відносин. Електронні документи у сфері праці прирівнюються до паперових, що означає відхід від застарілої бюрократії та перехід до сучасних, зручних форматів взаємодії. Для працівника це спрощення доступу до власних документів, для роботодавця — зменшення адміністративного навантаження, для держави — прозорість.
Важливою складовою реформи є боротьба з тіньовою зайнятістю. У Кодексі чітко визначено вісім ознак трудових відносин. Якщо у взаємодії між сторонами наявні п’ять або більше таких ознак, ці відносини визнаються трудовими незалежно від того, як названо договір. Це принципова зміна підходу, яка унеможливлює маскування фактичної найманої праці під цивільно-правові угоди й зменшує простір для зловживань та судових спорів.
Окремо варто зупинитися на підході до мінімальної заробітної плати. Новий Трудовий кодекс відмовляється від ручного політичного визначення цього показника. Мінімальна зарплата встановлюється як у місячному, так і в погодинному форматі та розраховується за чіткою формулою — як відсоток від середньої заробітної плати по країні за попередній рік. Передбачено перехідний період, який дозволяє уникнути різкого навантаження на бюджет і роботодавців, але водночас робить систему більш прогнозованою і справедливою.
Суттєво змінюється й підхід до трудових договорів. Новий Кодекс не зводить трудові відносини до єдиного шаблону, а визнає різноманіття форм зайнятості. Поряд із безстроковими та строковими договорами чітко врегульовуються сезонна робота, договори з нефіксованим робочим часом, учнівські договори, дистанційна та надомна робота, домашня праця, а також тимчасова агентська зайнятість. Принципово важливо, що сторони можуть поєднувати умови різних договорів, якщо вони не суперечать одна одній, а письмова форма договору стає обов’язковою, що посилює правовий захист працівника.
Водночас новий Трудовий кодекс не спрощує звільнення за рахунок прав працівника. Навпаки, прямо забороняється звільнення без законної підстави або з порушенням процедури. Запроваджується прозорий механізм компенсації: 60-денний строк попередження може бути замінений грошовою виплатою, розмір якої залежить від згоди або незгоди працівника, що робить процес чесним і зрозумілим для обох сторін.
Окремий акцент зроблено на балансі між роботою і життям. Мінімальна тривалість щорічної оплачуваної відпустки збільшується з 24 до 28 календарних днів. Понаднормова робота можлива лише за бажанням працівника, а її річний ліміт підвищується з одночасним збереженням підвищеної оплати. Вперше на рівні Кодексу чітко закріплюється, що відпустка для догляду за дитиною надається не лише матерям, а й батькам, причому частина такої відпустки не може бути передана іншій особі.
Посилюється й захист жінок під час вагітності та пологів. Передбачено можливість збільшення допологової відпустки у разі пізніших пологів, а також право вагітних і осіб, які доглядають за дітьми, обирати між роботою з дому, дистанційною формою або гнучким графіком без втрати статусу працівника.
Змінюється і філософія державного контролю. Інспекція праці переходить до ризик-орієнтованого підходу, коли основна увага приділяється аналізу ризиків і запобіганню шкоді, а не формальному пошуку порушень. Запроваджуються сучасні механізми трудового арбітражу для швидкого вирішення колективних спорів, що дозволяє розвантажити суди.
Саме в такій логіці новий Трудовий кодекс і заслуговує на підтримку. Він не ідеалізує ринок праці, але робить його зрозумілим, сучасним і наближеним до європейських стандартів. Це не документ «проти когось», а спроба вибудувати чесні правила гри, без яких неможливе ані економічне зростання, ані соціальна справедливість.
