Суд має бути доступним. Це не кафе і не магазин, які завжди можна підібрати під свої можливості й смаки.
Погодьтесь, десять сходинок для молодої здорової людини і для 70-річної бабусі – це зовсім різні сходинки! На жаль, і досі в Україні існує чимала, але при цьому непомітна група населення, яка в нашій країні не має фізичної можливості скористатися правом на справедливий суд. Йдеться про маломобільні групи населення (ММГН). Стати частиною цієї групи кожен з нас може у будь-який момент – і не тільки внаслідок нещасного випадку або тяжкої хвороби.
Не тільки про безперешкодний вхід до будівлі суду слід мовити у контексті доступу до правосуддя для людей з особливими потребами. Це й простота перепускної системи (вузькі двері та рамки металошукачів), й вільне пересування в приміщенні суду, й можливість відвідувачами користуватися санвузлом тощо. За даними ООН, особи з інвалідністю становлять 10 відсотків населення будь-якої країни, в Україні, за офіційною статистикою, їх понад 2 мільйони. І всі вони мають право на суд.
Як би ми не ставилися до судової системи в нашій країні, треба визнати, що в цивілізованому світі не існує іншого, більш справедливого способу вирішення суперечок, ніж звернення до незалежного арбітру – суду. Суд покликаний не тільки визначати провину людини та її міру, а й захищати громадян від будь-якого посягання – чи то з боку держави, чи у стосунках між людьми.
Років 7 тому декілька громадських організацій вже проводили комплексні обстеження умов доступу до правосуддя. Виявилось, що окрім фізичних бар’єрів, є чимало безглуздих правил і заборон, які ускладнюють для громадян реалізацію свого права на справедливий суд. За роки, що пройшли, ситуація трохи покращилась, але й досі немає таких родин, які хоча б один раз у житті не зіткнулися із бар’єрами на своєму шляху.
В Україні існують спеціальні будівельні норми, що визначають критерії доступності будинків і споруд для маломобільних груп населення (ДБН В.2.2-17: 2006). Однак ці норми стають обов’язковими тільки при проектуванні та реконструкції будинків і споруд. Переважна ж більшість будівель судів – це якраз не новобудови. Зазвичай це пам’ятки архітектури, які, тим не менш, повинні бути доступні для всіх без винятку на виконання одного з основних принципів правосуддя – його загальності.
Для того, щоб забезпечити необхідний мінімум доступності правосуддя – потрібно не так багато.
По-перше, кожний суд має бути обладнаний пандусом, який відповідає технічним нормам.
По-друге, облаштувати на першому поверсі зал судового розгляду, зручний для маломобільних груп.
По-третє, забезпечити доступний санвузол. Чи всі 754 суди в Україні відповідають цим вимогам – питання риторичне.
Водночас проблему доступності можна поступово вирішувати, якщо є її розуміння й шукаються шляхи вирішення.
Тим більше, що до цього нас спонукають і міжнародні приписи. Відповідно до статті 13 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Верховною Радою України в грудні 2009 року, держави-учасниці забезпечують особам з інвалідністю нарівні з іншими ефективний доступ до правосуддя, зокрема передбачаючи процесуальні та відповідні вікові корективи, які полегшують виконання ними своєї ефективної ролі прямих і опосередкованих учасників, у тому числі свідків, на всіх стадіях юридичного процесу, зокрема на стадії розслідування та інших стадіях попереднього провадження.
Окрім цього, щоб сприяти забезпеченню особам з інвалідністю ефективного доступу до правосуддя, держави-учасниці сприяють належному навчанню осіб, які працюють у сфері здійснення правосуддя, зокрема в поліції та пенітенціарній системі.
Відповідно до статті 21 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, держави-учасниці вживають заходів для забезпечення осіб з інвалідністю інформацією, призначеною для широкої публіки, у доступних форматах і з використанням технологій, що враховують різні форми інвалідності, своєчасно й без додаткової плати. Додатково, прийняття та сприяння використанню в офіційних відносинах, зокрема підсилювальних і альтернативних способів спілкування й усіх інших доступних способів, методів та форматів спілкування за вибором осіб з інвалідністю.
У національному законодавстві відповідно до ст.26 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що підприємства, установи та організації зобов’язані створювати умови для безперешкодного доступу до об’єктів фізичного оточення. Це стосується і судів, більшість приміщень яких на сьогодні все ж не обладнана належним чином.
Що стає на заваді? Насамперед, кошти.
У 2021 році потреби ДСА у фінансових ресурсах задоволені лише на 38,4 % (після зміни держбюджету – на 40,2 %).
Такий обсяг фінансування не дає змоги повністю реалізувати поставлені завдання, в тому числі щодо забезпечення доступності установ правосуддя для осіб з обмеженими можливостями. Однак якщо б у ДСАУ правильно розпоряджались видатками на створення «Електронного суду», то більшість осіб з інвалідністю взагалі б не потребували відвідин будівель суду.
Важливо, що на рівні судової влади є розуміння та спроби виправити ситуацію в цілому. Так, Рада суддів України ще у 2015 році почала робити перші кроки в напрямку побудови суду без бар’єрів. Найперший документ, що став проєктом дій задля допомоги суддям і працівникам апаратів у співпраці із людьми з інвалідністю було затверджено рішенням РСУ № 54, 5 червня 2015 року. Слід згадати і про спільну ініціативу Ради суддів України та Всеукраїнської громадської організації інвалідів “Правозахисна спілка інвалідів” щодо встановлення у судах платіжних терміналів, які розраховані, в першу чергу, на людей з інвалідністю.
Крім того, важливою складовою доступу громадян з інвалідністю до правосуддя є інформаційна та цифрова безбар’єрність: значно приємніше перебувати у судах, де забезпечується вільний доступ до Wі-Fі у залі очікування та залах судових засідань, а функціонал офіційного вебсайту суду дозволяє переглядати усю інформацію у версії «для людей з порушенням зору», що забезпечує особам з вадами зору можливість отримувати інформацію про суд, його структуру, контакти, показники діяльності, розгляд призначених судових справ, судовий збір та іншу актуальну інформацію для громадян. Проте ця практика є сталою для апеляційних судів, чи судів у великих містах. Для більшості місцевих загальних судів – це все ще недосяжна мрія.
Єдиний виняток: нині продовжує розвиватись друга фаза ініціативи «Модельні суди», у межах якої понад 70 відповідних установ в Україні намагаються стати найкращими в багатьох сферах надання послуг. Зокрема, проект передбачає й підвищення якості роботи з вразливими групами населення, які звертаються до суду.
Саме вони дають конкретні приклади із діяльності судів, які варто наслідувати:
- дзвінок на вході для виклику працівників суду;
- спеціально пристосована вбиральня;
- ознакування написів у суді шрифтом Брайля;
- медичні аптечки;
- спеціальні навчання для працівників щодо правил спілкування з людьми з особливими потребами;
- паркомісце для осіб з інвалідністю біля приміщення суду.
Крім того, протягом 2018-2020 років працювала спільна робоча група із забезпечення доступності суду та судової процедури для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, результатом роботи якої стали Рекомендації із забезпечення доступності суду і судової процедури для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення щодо застосування ДБН-2018 В.2.2-40:2018 “Інклюзивність” у судових установах, що були затверджені Радою суддів України. На жаль, в останні два роки ця робота призупинилась, з певних об’єктивних причин (знову ж таки, дається взнаки недостатність фінансування). Тому очевидно, що спільним завданням усіх органів державної влади, у тому числі і парламенту, є створення безбар’єрного та безперешкодного доступу до сервісів і послуг у спосіб, який відповідатиме вимогам соціального захисту осіб з інвалідністю.
В МДО «ЛЮДИ» переконані, що створення інформаційної доступності в отриманні судових послуг, забезпечення приміщень універсальними пристосуваннями та належним ознакуванням – це ті кроки, які є нагальними та вимагають активної взаємодії державних органів та громадських організацій інвалідів.
Зі свого ж боку відзначу велику соціальну значущість створення умов щодо забезпечення безперешкодного доступу до правосуддя для осіб з інвалідністю, що є одним з основних елементів визнання рівності прав на їхнє повноцінне життя у суспільстві.
І наостанок: тільки об’єднання зусиль і спільне розуміння поставлених цілей в питаннях доступності, бажання змін на краще, врахування думки осіб з інвалідністю та відстоювання їхніх прав принесуть позитивні результати, серед яких – доступ до матеріально-технічної, інформаційної та цифрової інфраструктури суду, відсутність будь-яких перешкод в отриманні судових послуг.
Автор: Тарас Тарасенко, народний депутат
