Формування Ради ветеранів війни за незалежність України виходить на етап, коли за цифрами з протоколів голосувань починають проглядатися конкретні люди, їхній досвід і ті очікування, які на них покладає ветеранська спільнота.
Після перших рішень у попередніх регіонах нові голосування відбулися, зокрема, у Луганській, Житомирській та Харківській областях. І якщо дивитися на ці результати разом, то вони показують не лише різну динаміку процедур, а й різні запити до майбутніх представників.
У Луганській області голосування проходило у Дніпрі, де на збори зареєструвалися 57 ветеранів, а участь у голосуванні взяли 31. За підсумками всі присутні підтримали Михайла Карабута.
Його обрання виглядає логічним продовженням тієї роботи, яку він уже веде у ветеранському середовищі. Карабут є одним з ініціаторів проєкту «Ветеран знає» — платформи, яка допомагає військовослужбовцям і їхнім родинам орієнтуватися у законодавстві, пільгах і можливостях після служби. Фактично йдеться про системну інформаційну підтримку, яка для багатьох стає першою точкою входу у взаємодію з державою.
Тому одностайний результат у цьому випадку пояснюється не лише відсутністю альтернативного кандидата, а й наявністю вже сформованої довіри до конкретної діяльності.
У Житомирській області ситуація була іншою — більш конкурентною і водночас більш напруженою процедурно. Після продовження реєстрації до участі долучилися кілька кандидатів, і в підсумку у голосуванні взяли участь 120 ветеранів. Перемогу здобув військовослужбовець Національної гвардії України Микола Марищук, який отримав 59 голосів. Його особиста історія багато в чому пояснює цей результат. Марищук — діючий військовий, який зазнав поранення під час виконання бойового завдання, але повернувся до служби. Він також нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Такий бекграунд формує не лише впізнаваність, а й певний рівень авторитету серед тих, хто голосував.
Водночас сам процес виборів показав і слабкі місця організації. Ще до початку голосування виникла дискусія щодо допуску учасників, які не встигли зареєструватися. Організатори відмовилися змінювати правила, хоча в принципі могли й не доводити до конфліктних ситуацій.
Харківська область також продемонструвала конкурентну модель. У голосуванні взяли участь 125 ветеранів, і перемогу здобув Дмитро Олійник, який отримав 71 голос.
Його позиціонування дещо відрізняється від попередніх кейсів: акцент зроблено не лише на представництві інтересів ветеранів, а й на формуванні аналітики для державних органів. Фактично йдеться про спробу перетворити Раду ветеранів на інструмент, який не просто реагує на проблеми, а формує порядок денний для Міністерства у справах ветеранів.
Як показують ці три приклади, у регіонах поступово формується різна, але досить чітка логіка вибору. Десь ключову роль відіграє вже наявна діяльність і довіра, десь — особистий бойовий досвід, десь — здатність працювати на рівні політик і системних рішень.
Хотілося б, щоб така динаміка залишалась й надалі, адже Рада ветеранів має запрацювати не як формальна структура, а як майданчик, у якому намагаються поєднати різні ролі — від практичної допомоги до участі у формуванні державної політики. Питання лише в тому, чи вдасться цю різнорідність перетворити на спільну позицію, яка буде почута на рівні державних рішень.
