Уявімо, що ти щойно повернувся з фронту. Що далі? Робота? Медогляд? Психолог? Документи? Діти? Громада, яка забула? Держава, яка мовчить?
А тепер уяви, що поруч з тобою є людина, яка допоможе пройти всі ці кола. Підкаже, де оформити довідки. Проведе за руку до сімейного лікаря. Скаже: «Я тут, я знаю, я з тобою». Саме таку функцію виконує фахівець із супроводу ветеранів — нова професія, яка тепер може отримати чітке законодавче визначення.
5 вересня 2025 року у Верховній Раді з’явився важливий документ — Проєкт Закону №14014 «Про фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб». Його ініціатором виступив народний депутат Тарас Тарасенко, відомий своєю послідовною правозахисною та ветеранською активністю.
«Зареєстрували законопроєкт “Про фахівців із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб”. Його мета — створити дієву систему супроводу ветеранів і водночас сильну професійну спільноту фахівців із гідною оплатою праці», — написав Тарасенко у Facebook.
Це не просто ще один закон. Це — спроба відповісти на запитання: а хто буде з ветераном після війни?
Фахівець. Не чиновник, не активіст, не «волонтер на зв’язку». А професіонал
У Статті 4 проєкту закону йдеться: фахівець із супроводу — це людина, яка має освіту, пройшла навчання, склала іспит і отримала офіційне свідоцтво. Вона працює незалежно, але не самотньо: вона вплетена в систему соціальної, медичної, психологічної та правової допомоги. І головне — вона працює з кожним ветераном особисто, за індивідуальним планом.
Тут не йдеться про формальні папірці. Йдеться про тих, хто веде з тилу — як штурман через цивільне життя. Аби ветеран не загубився в бюрократії.
У чому сила цієї ідеї? У деталях
У Статті 1 законопроєкту ми читаємо просту, але важливу думку: ветеран — це не лише воїн, це і його родина, і його особиста історія. Суб’єктом супроводу є також члени родин загиблих, зниклих, полонених. Отже, допомога не точкова, а системна.
А в статті 3 закладені принципи: людяність, повага, добровільність, конфіденційність. І особливо важливо — екстериторіальність. Це означає, що фахівець може допомагати не лише в межах своєї громади, як це було раніше, а по всій Україні.
Професія — це не хобі. Це фах
Ще один прорив у проєкті — перетворення професії на самозайняту діяльність. Не буде більше розриву між бюджетами, КНП, контрактами й ГО — фахівець працюватиме напряму, з договором і чіткою відповідальністю.
У Статті 22 передбачено: фахівцю платять не менше 600 грн за годину. Оплата йде або з держбюджету, або від громади, благодійників, установ. А фахівець може укладати до 500 договорів одночасно — тобто це повноцінна зайнятість, а не проектна підробітка.
І що важливо: буде єдиний державний реєстр (стаття 9), прозора система кваліфікацій (ст. 5–8) і незалежне самоврядування фахівців (ст. 23–24).
Що буде робити фахівець у щоденній роботі?
Він не просто супроводжує — він координує, представляє інтереси, діє у складних випадках, наприклад, у медичних установах, реабілітаційних центрах, психоневрологічних інтернатах. І він має право без попередження приходити й перевіряти дотримання прав ветеранів — так, закон дає йому таку силу (див. статтю 12).
Фахівець:
-
допомагає знайти роботу,
-
оформити житло,
-
налагодити зв’язки з громадою,
-
організувати тренінги, групи підтримки, консультації,
-
підтримує ментальне здоров’я ветерана та його родини.
Самоврядування — щоб фахівці мали голос
Проєкт передбачає створення всеукраїнської професійної спільноти, яка:
-
розробляє етичні стандарти,
-
формує комісії,
-
захищає права фахівців і представляє їх інтереси на державному рівні.
Тобто, як адвокати мають свою асоціацію, так і фахівці супроводу матимуть свою структуру. Це захист професії від політичного чи адміністративного тиску.
Унікальність цього законопроєкту полягає також в тому, що він створений не у стінах офісів, а на землі, разом із тими, хто вже роками допомагає ветеранам. Авторський колектив — це: фахівці з Лозової, Вінниччини, Рівненщини, Дніпра, юристи, які працюють із військовими судами, керівники ветеранських просторів, учасники бойових дій, волонтери, соціальні працівники, адвокати. Це закон, написаний зсередини ветеранського середовища, а не зверху.
Після війни не буває просто. Але може бути гідно
Цей закон — про відповідальність. Про те, що держава не повинна казати: «Дякую за службу» і зникати з поля зору. Вона має залишитись поруч. Через руки і серця фахівців супроводу.
Тарас Тарасенко та його команда дали шанс системі вирости. І тепер справа за парламентом — дати цьому закону життя.
