На тлі тривалої війни, коли щоденні зведення переповнені втратами, пораненнями і викликами, з’являються історії іншого типу — не менш важливі. Це історії відновлення. Ті, що починаються з болю, але ведуть до нової внутрішньої сили. Саме такі історії сьогодні пише Київський крейсерський яхт-клуб, де стартувала унікальна програма відновлення учасників російсько-української війни через вітрильний спорт.
Цей проєкт — не про розваги. Це — про психологічне загоєння, про віднайдену рівновагу і символічну свободу, яку наші воїни знову вчаться відчувати — цього разу на воді.
Свобода на вітрилі: коли рух — це життя
«Яхта для мене — це символ незалежності», — говорить Артем Дудченко, 38-річний штурмовик, який у 2023 році втратив обидві ноги на фронті під Запоріжжям. Його вразив російський FPV-дрон. Біль, шпиталі, ампутація, адаптація. Та головне — повернення до життя.
Для Артема реабілітація — не просто про фізичне відновлення. Це про повернення сенсу, стабільності, сили. Спершу був баскетбол на візках, а влітку 2025 року — вітрильний спорт.
«Є вітер, вітрила, вода, і ти просто можеш іти по вітру, в будь-яку точку, куди тобі потрібно. І при цьому – жодних думок!» — ділиться ветеран.
Саме завдяки цьому зануренню в момент, вільному від страху і болю, яхтинг перетворюється на терапію — не менш ефективну, ніж психолог чи реабілітаційний центр.
З чого все почалося: яхта як відповідь на війну
Ідею започаткував Геннадій Старіков, командор Київського крейсерського яхт-клубу, ветеран навігації та легенда українського яхтингу — перший капітан, який прийшов до Антарктиди під українським прапором. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він був у морі, на борту “Mon Coeur” — і саме це ім’я (фр. «моє серце») символічно стало серцем нового проєкту.
Повернувшись до України, Старіков волонтерив, а згодом — разом із колегами та за підтримки Міжнародної асоціації класу 2.4 — запустив багатомісячні тренінги на спеціальних човнах для людей з інвалідністю.
Човни, що не тонуть: безпека як пріоритет
Клас човнів 2.4 був обраний невипадково. Вони:
-
не перекидаються, навіть якщо повністю наповнені водою;
-
обладнані помпою для відкачування;
-
придатні для людей з ампутаціями;
-
керуються як руками, так і ногами.
Ці судна купували за власний кошт у Швеції, пройшли сертифікацію Федерації вітрильного спорту України, витримали тести з 35 кг навантаження при повному затопленні — і залишились на плаву.
Ветерани, які йдуть на вітер — і до перемоги
Тренування на Дніпрі з початку 2025 року стали регулярними. Спершу до них долучилися учасники ініціативи «Мілітарі-хаб», потім — ветерани зі Спортивно-реабілітаційного центру «Tytanovi».
І саме з цього середовища вже формується перша українська команда, що поїде на міжнародні змагання до Чехії.
Крім Артема, до складу команди увійде Катерина Котлярова, ветеранка батальйону «Айдар», яка пройшла фронт 2014–2016 років, а з початком повномасштабної війни знову стала до лав ЗСУ. Демобілізувалась у травні 2024-го через проблеми зі здоров’ям — і повернулась до цивільного життя з болючим досвідом втрат і ПТСР. «Яхтинг — це комунікація, спорт і одночасно усамітнення. А головне — поруч неймовірні люди», — каже Катерина.
«Допомога за вимогою»: філософія тренера Волошенюка
Навчанням військових займається Олексій Волошенюк, досвідчений яхтсмен з 40-річним стажем. Його принцип простий: не підказувати, якщо не просять. Тільки сигнал — і тоді інструктор підходить.
«Якщо все виглядає спокійно — значить, усе йде правильно», — усміхається Олексій.
Його учні — не просто слухачі, а повноцінні шкіпери, які навчаються самостійності. І часто — випереджають досвідчені екіпажі звичайних яхтсменів.
Психологічна сила команди
До занять долучаються і діючі військові. Один із них — бойовий медик, який нині працює психологом у бригаді. За його словами, яхтинг — це форма стабілізації: «Фізично ти не перенавантажуєшся, а внутрішньо — заспокоюєшся. У кожного після води — розслаблені плечі, інший тон голосу. Це реально працює».
Культурна дипломатія на вітрилах
Поїздка до Чехії — це не лише змагання, а й місія нагадати Європі про війну, каже Катерина Котлярова. Адже в класі 2.4 люди з інвалідністю змагаються нарівні з усіма. Тож українські ветерани будуть не просто учасниками, а конкурентами, які мають шанс на перемогу.
А це — найкраща реабілітація. Не жалість. Не окреме змагання. А рівність. І перемога — не попри травму, а разом із нею.
Курс на майбутнє
Командор Старіков планує придбати ще два човни, щоб дати змогу ще більшій кількості захисників відчути, що море — лікує. Що вітер — підхоплює. А кермо — завжди у твоїх руках.
«Ми бачимо, як приходять чоловіки й жінки — замкнуті, виснажені, мовчазні. І як змінюються після першого виходу на воду. Це не просто спорт. Це — повернення до себе», — каже координаторка проєкту Катерина Тяпкіна.
Висновок
У кожного ветеранського тіла — своя рана. У кожної душі — свої шрами. Але в кожного, хто став на борт вітрильника, — є спільне: воля. Життя. Гідність.
І якщо після поранень та втрат наші люди знову вчаться керувати яхтою, то це означає: Україна — не зламана. Вона просто змінює курс. На перемогу.
