Статус ветерана сам по собі не означає потреби в гуманітарній допомозі, однак такі потреби необхідно системно визначати.
Українських ветеранів і ветеранок пропонують включити до багатосекторального оцінювання гуманітарних потреб населення, оскільки зараз їхні потреби системно не вимірюються в межах загального гуманітарного програмного циклу. Через це складно оцінити реальний масштаб необхідної медичної, психологічної, правничої, соціальної та іншої допомоги, а відповідні проблеми можуть залишатися недостатньо видимими для міжнародних донорів.
На проблему звернула увагу координаторка програми підтримки ветеранів, ветеранок та їхніх родин благодійного фонду «Право на захист» Тетяна Лузан.
Станом на липень 2026 року в Єдиному державному реєстрі ветеранів війни налічувалося близько 1,9 млн ветеранів. Водночас достовірних даних про кількість тих, хто вже повернувся до цивільного життя, та систематизованої інформації про їхні актуальні потреби немає.
85% ветеранів потребують інформації про свої права
Окремі дослідження міжнародних та українських організацій свідчать, що після завершення служби ветерани можуть стикатися одразу з кількома проблемами.
За даними дослідження ПРООН, 85% опитаних ветеранів зазначили, що потребують інформації про права, пільги та доступні їм виплати. Ще 57% повідомили про потребу в допомозі, пов’язаній із процедурами звільнення з військової служби.
Дослідження Міжнародної організації з міграції та IREX показують значний запит на психологічну підтримку: 75% респондентів назвали негайну психологічну допомогу після звільнення зі служби одним із пріоритетів.
Значними залишаються й потреби у сфері охорони здоров’я. У 2025 році 40% ветеранів повідомляли про необхідність медичних консультацій, лікування або реабілітації. Чверть потребували допомоги, пов’язаної з інвалідністю, а 35% стикалися з труднощами в доступі до лікарських засобів.
Окремою проблемою є економічна вразливість. За наведеними даними, ветерани частіше за інші групи населення змушені скорочувати витрати на освіту, відкладати погашення боргів або звертатися до неформальних і ризикованих джерел доходу.
Коли потреба ветерана стає гуманітарною
Гуманітарна потреба визначається не статусом людини, а ситуацією, у якій вона опинилася внаслідок війни або іншої кризи. Вона виникає, зокрема, коли людина не здатна самостійно забезпечити базові потреби, має обмежений доступ до медичної допомоги, соціальних чи правничих послуг або коли існує ризик для її здоров’я та гідності.
Для ветеранів такими обставинами можуть бути наслідки поранень, необхідність фізичної та психологічної реабілітації, складнощі з оформленням статусів і документів для отримання передбачених державою прав та пільг.
Ризики збільшуються, коли одночасно поєднуються кілька факторів вразливості. Ветеран може мати інвалідність, бути внутрішньо переміщеною особою, належати до старшої вікової групи або здійснювати постійний догляд за членом родини.
При цьому далеко не кожен ветеран потребує гуманітарної допомоги. Визначальним має бути фактичне становище конкретної людини, а не наявність посвідчення ветерана.
Основна відповідальність за підтримку ветеранів залишається за державою. Проте наявність державної програми або передбаченої законом послуги ще не гарантує, що конкретний ветеран може своєчасно отримати її у своїй громаді.
Подібний підхід уже застосовується у роботі з внутрішньо переміщеними особами та іншими категоріями населення, які постраждали внаслідок війни. Міжнародні й українські гуманітарні організації можуть доповнювати державну систему там, де її ресурсів або спроможностей недостатньо.
Для цього гуманітарним організаціям необхідні достовірні дані про масштаби та структуру потреб. Саме результати оцінювання впливають на планування програм і визначення напрямів, на які міжнародні донори спрямовують фінансування.
Тому включення ветеранів до багатосекторального оцінювання може зробити їхні реальні потреби видимими для гуманітарної системи та дати можливість залучати додаткові міжнародні ресурси туди, де державної підтримки недостатньо.
Іншими словами, ветеранська політика має враховувати не тільки формальну наявність програм, а й фактичну доступність допомоги для людини після повернення зі служби.
“Україні необхідно розуміти не тільки, скільки у нас ветеранів, а скільки людей потребують реабілітації, психологічної підтримки, допомоги з працевлаштуванням, житлом чи доступом до своїх прав. Такі дані дозволяють правильно розподіляти державні ресурси і водночас аргументовано говорити з міжнародними партнерами про те, де нам потрібна їхня допомога”, – наголосив народний депутат Тарас Тарасенко.
Одним із можливих рішень може стати включення ветеранів і ветеранок до багатосекторального оцінювання гуманітарних потреб. Це дозволить визначати не абстрактну потребу всієї ветеранської спільноти в допомозі, а конкретні групи людей, для яких наслідки війни створили ризики для здоров’я, гідності та доступу до базових прав і послуг.
