Українці щодень прокидаються з думкою можливого російського вторгнення. Додають тривоги також західні ЗМІ: з’являються ймовірні дати нападу, військові стратегії агресора тощо. Чи з’явився вже привід вводити воєнний стан?
Уже мали досвід
За час Незалежності, воєнний стан вводили лише один раз – з 26 листопада до 26 грудня у 2018-го. Це після того, як у Керченській протоці Росія обстріляла три наші військові катери і взяли у полон понад два десятки моряків. Тоді особливий режим запровадили у десяти областях України: Чернігівській, Сумській, Харківській, Луганській, Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Одеській, Миколаївській та Вінницькій. Права українців на час дії воєнного стану не обмежували. У випадку посилення агресії була ймовірність лише проведення часткової мобілізації. Втім ця міра не знадобилася. У воєнному стані десять українських регіонів жили лише місяць, замість 60 діб, як хотів П’ятий Президент України Петро Порошенко.
Життя за воєнного стану
Жити за воєнного стану – незвично й тривожно. Втім сучасні реалії вимагають від нас максимальної концентрації та адаптації у питаннях безпеки. До прикладу, турки в особливому режимі жили два роки. У 2016-2018-му там були спроби держперевороту. В країні були обмежені, як і у нас за законом, свобода зібрань, введена комендантська година. Однак, воєнний стан не створив якихось суттєвих перешкод для життя звичайних громадян. Навіть бізнес Туреччини, у ті буремні роки, не постраждав (за рейтингами Doing Business країна займала у 2017-му 69 сходинку, у 2018-му 60 сходинку). Так само маємо досвід Ізраїлю. Країна у воєнному стані з 1947 року. Втім це не заважає їй бути однією з найбільш розвинутих держав, мати один із найвищих рівнів ВВП на душу населення (40 000 USD) та бути провідними у high-tech сферах.
Тож, чекати треба кращого, але й бути завжди напоготові до гіршого. Бачимо, як вже з’явився на реєстрації у Раді законопроєкт про заборону виїзду чиновникам під час воєнного стану (зокрема, народним депутатам; членам Кабінету міністрів, урядовцям; головам обласних та районних держадміністрацій; державним службовцям категорії А; керівникам центральних органів виконавчої влади, зокрема зі спеціальним статусом; керівникам підприємств, установ та організацій, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави; керівникам підприємств, установ та організацій, що здійснюють діяльність, пов’язану із забезпеченням безпеки та стійкості критичної інфраструктури). На мою думку, подібні безпекові рішення давно мали бути закріплені законодавчо – одразу після початку війни з Росією. Тому, однозначно, підтримаю цю ініціативу.
Спокій і лише спокій
Наразі підстав вводити в Україні воєнний стан немає. Принаймні у цьому запевняє Міністр оборони Олексій Резніков. Мовляв, воєнний стан вводиться, якщо є наступ, безпосередньо, агресія в якості вже вторгнення. «Ми живемо в демократичній країні та вчимося проходити такі випробування», – сказав Олексій Резніков. Погоджуюсь з міністром щодо проходження випробувань, однак вважаю краще бути завжди готовими до цих випробувань. Отже, за яких умов в Україні можуть ввести воєнний стан? Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. На час дії воєнного стану органи держвлади, військове командування, військові адміністрації та органи місцевого самоврядування отримують повноваження, необхідні для запобігання загрози, відсічі збройної агресії та гарантування національної безпеки. Можливе також тимчасове обмеження конституційних прав і свобод людини.
Рішення про запровадження воєнного стану ухвалюється так: Рада нацбезпеки та оборони подає пропозицію Президенту. Той видає указ про введення воєнного стану (загалом по країні або в окремих областях) та звертається до Верховної ради для його затвердження.
Які обмеження може передбачати воєнний стан?
- встановлення чи посилення охорони об’єктів держзначення, критичної інфраструктури;
- трудовий обов’язок для працездатних осіб, не залучених до роботи в оборонній галузі та сфері забезпечення життєдіяльності населення та не заброньованих підприємствами, установами та організаціями;
- комендантська година;
- особливий режим в’їзду та виїзду, обмеження свободи пересування громадян та транспортних засобів;
- заборона на торгівлю зброєю, сильнодійними хімічними та отруйними речовинами, а також алкогольними напоями та речовинами, що виробляються на спиртовій основі тощо.
Детальніше – Стаття 8. Заходи правового режиму воєнного стану
(https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text)
Разом із тим, в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права та свободи людини та громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України. Йдеться, зокрема, про рівні права, неможливість позбавлення громадянства, невід’ємне право на життя, право на свободу та особисту недоторканність. Також воєнний стан не може бути підставою для застосування тортур, жорстокого поводження чи покарання, що принижують людську гідність. Заборонено на час воєнного стану змінювати Конституції України та Криму; проводити будь-які вибори та референдуми, страйки, масові акції та збори. Незмінними під час воєнного стану залишаються повноваження Президента, Уряду, Верховної ради, омбудсмена, судів, органів прокуратури, органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування.
Висновки
Проаналізувавши норми ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» можна сказати про те, що наразі вже сформовані правові підстави (окрема, збройна агресія чи загроза нападу – ст. 1 Закону) для запровадження режиму воєнного стану в Україні. Водночас у питанні запровадження воєнного стану необхідно, щоби Президент України та РНБО здійснили виважену оцінку ситуації для ухвалення рішення про запровадження чи не запровадження воєнного стану. Боятися цього особливого режиму не варто. Варто лише врахувати і прорахувати всі наслідки його впровадження. Насамперед, аби бойовики не використали його в інформаційній атаці, у провокативно-пропагандистських цілях. Зокрема в контексті поширення в російських ЗМІ та ватажками ЛДНР інформації, що ніби Україна сама готується до «наступу».
