В Україні триває дискусія навколо Ветеранського кодексу – документа, який має систематизувати законодавство у сфері ветеранської політики та визначити підхід держави до підтримки ветеранів і їхніх родин. Ідея створення такого документа виникла через велику кількість законів, підзаконних актів і державних програм, які регулюють різні аспекти життя ветеранів, але не формують цілісної системи.
Фактично сьогодні ветеранська політика в Україні складається з десятків окремих законів, програм і пільг, які часто працюють паралельно, іноді дублюють одна одну, а іноді – навпаки – залишають прогалини у підтримці. Саме тому виникла ідея кодифікації ветеранського законодавства та створення єдиного документа, який би описував систему державних сервісів, статусів і гарантій для ветеранів та їхніх родин.
Водночас серед парламентарів, юристів і ветеранських організацій немає єдності щодо того, чи саме кодекс є правильною формою для такого врегулювання і що саме має бути закладено в основу ветеранської політики держави: система пільг, система сервісів чи система переходу від військової служби до цивільного життя.
Про те, на якому етапі сьогодні перебуває формування державної ветеранської політики, чи потрібен Україні Ветеранський кодекс і яким має бути законодавство у цій сфері, розповів народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Тарас Тарасенко.
Тарас Тарасенко: «Ми перебуваємо на етапі закономірної еволюції»
— Пане Тарасе, як Ви оцінюєте, на якому етапі зараз знаходиться формування державної ветеранської політики?
Ми перебуваємо на етапі закономірної еволюції. Дуже складно зараз говорити про те, що ветеранська політика якимось чином формується і кристалізується в період війни. Незважаючи на те, що у нас з 2014 року йде війна, а вже більше чотирьох років повномасштабне вторгнення, ситуація по відношенню до ветеранів зберігає патерналістичний характер.
Фактично ми зберігаємо історію, як було після Другої світової війни, коли держава гарантує багато соціальних гарантій для ветеранів і їхніх родин, але це переважно історія про виплати. Зараз ми трохи почали рухатись у розрізі сервісів, у бік того, щоб турбуватися про ветерана, і це частина зміни політики. Проте нам ще дуже багато працювати, тому що загалом Україна не є сервісною державою.
Бізнес у нас орієнтований на клієнта і на сервіс, а сама держава не дуже сервісна. І фактично багато пільг або турботи зводиться саме до того, щоб надати пенсію, одноразову допомогу або інші соціальні виплати. І тому на рівні держави поки що дуже поверхово формується сам зміст ветеранської політики.
— Поясніть простими словами: навіщо Україні Ветеранський кодекс і що він має регулювати?
Поки що немає відповіді, чи потрібен Україні ветеранський кодекс. Дискусія виникла тому, що Міністерство у справах ветеранів до реєстрації кодексу зареєструвало кілька різних законопроєктів. Я більшість із них не підтримав, тому що вважаю, що нам потрібно бачити загальну карту всіх сервісів для ветеранів і всіх послуг.
У нас багато законів і підзаконних актів, і їх дійсно потрібно узагальнити. У нас є головний законопроєкт від Міністерства ветеранів, який ми точно не будемо голосувати. Є альтернативний законопроєкт, але рішення комітету — доопрацювати його. Враховуючи те, що немає остаточної редакції, поки що немає про що говорити, поки її не буде.
Я загалом пропоную інший підхід, який вважаю більш конструктивним у цей часовий період, коли у нас війна і ми повинні готуватись до післявоєнного періоду. Ми повинні прийняти два ключових закони. І ключовим законом зараз я вважаю Закон України «Про перехід від військової служби до цивільного життя».
Певні намагання щось таке створити були закладені і в кодексі, наприклад, період відновлення або посилена допомога, але немає розуміння, що таке посилена допомога і що таке період відновлення. Ми підготували Білу книгу законопроєкту «Про перехід від військової служби до цивільного життя» з командою і за підтримки Фонду «Відродження». Модель уже створена і зараз ми працюємо над текстом законопроєкту.
Тому я вважаю, що це має бути перший етап. Далі фактично має вступати в дію закон про ветеранську політику. Нам, як державі, потрібно вчитися жити більше принципами і відходити від жорсткого регулювання, але це складний процес, тому що державна система і чиновники бояться приймати рішення через постійний контроль і ризики відповідальності.
Правозахисники: уніфікація законодавства – одна з причин появи кодексу
Представниця Чугуївської правозахисної групи Ганна Фурсова пояснює, що однією з головних причин появи ідеї Ветеранського кодексу є необхідність уніфікації законодавства та практики підтримки ветеранів.
«Уніфікація основних моментів – це і є причина створення даного кодексу. Є величезний попит від споживачів усіх прав і благ, які можуть бути запропоновані державою, а саме попит від самих ветеранів, членів їхніх родин, правників та представників державних органів влади, що працюють із цими питаннями.
Крім того, досить багато питань є неоднаковими для ветеранів у різних регіонах. Є обласні, районні та місцеві програми, і вони відрізняються одна від одної. В одній громаді є виплати для мобілізованих, в іншій громаді – тільки для контрактників. Також бувають громади, в яких немає взагалі ніяких виплат для ветеранів, окрім тих, що передбачені державою.
І загалом організація всього масиву законодавства в спеціалізованому кодексі є досить непоганою ідеєю. Звісно, за умови, що кодекс буде професійно грамотним і не буде звужувати права та пільги, які є станом на зараз».
Коментуючи аргументи щодо необхідності уніфікації законодавства, Тарас Тарасенко зазначає, що сама ідея систематизації є правильною, однак питання полягає у формі та змісті такого документа.
За його словами, під час обговорення кодифікації ветеранського законодавства більшість науковців, яких залучали до обговорення, зазначали, що для цієї сфери більш правильною формою можуть бути не кодекс у класичному розумінні, а так звані основи законодавства, які б описували всі сервіси держави для ветеранів і узгоджували їх зі статусами.
Юлія Морій: Ветеранський кодекс має стосуватися передусім тих, хто брав участь у бойових діях
Іншу позицію щодо Ветеранського кодексу представляють юристи та ветеранські організації, які підтримують альтернативний варіант законопроєкту. Про ключові відмінності альтернативного підходу розповіла директорка громадської організації «Юридична сотня» Юлія Морій.
За її словами, альтернативний проєкт пропонує більш чітко визначити, кого саме має стосуватися Ветеранський кодекс.
«В альтернативному проєкті кодексу запропонована версія, що цим кодексом має регулюватись статус виключно ветеранів як учасників бойових дій, тобто виключно військових і добровольців, які брали безпосередню участь в бойових діях, і членів їхніх родин. І в альтернативному проєкті кодексу вже відсутні цивільні люди, які залучались до участі в бойових діях, і зокрема учасники Революції Гідності. Для них передбачалось прийняття інших законопроєктів».
Вона наголошує, що це не означає позбавлення підтримки інших категорій, однак їхній статус і підтримка мають регулюватися окремими законами.
«Це дуже важливо врегулювати їхній статус і підтримку. Тобто вони не мають бути просто виключені з існуючого законодавства. Тому ці акти мають іти і прийматися пакетом. Але принциповим для нас є питання, щоб у ветеранському кодексі не було дуже багато категорій, які не відносяться до військової служби, участі у війні і так далі».
Юлія Морій також звертає увагу на проблему нинішнього законодавства, де до категорії ветеранів війни віднесено дуже різні групи людей з різним досвідом і потребами.
«Якщо уважно відкрити закон про статус ветеранів війни та гарантії їхнього соціального захисту і прочитати перелік категорій, які мають право на статус учасника бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та учасника війни, то серед цих категорій є цивільні люди, які постраждали внаслідок обстрілів, або люди з інвалідністю, які постраждали внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській станції. Їхній внесок дуже важливо визнавати на рівні держави і суспільства, але одночасно треба визнавати, що це різні явища, різний досвід і різні потреби, що має бути відображено в їхній підтримці. Не можна просто всіх прирівнювати до ветеранів війни».
Окремо вона наголошує на важливості врегулювання статусів родин ветеранів.
«Що для нас принципово важливим також було в альтернативному проєкті кодексу, це те, що він передбачав власне статуси родин і врегульовував статус як для родин ветеранів, так і родин зниклих безвісти ветеранів, полонених ветеранів і загиблих, померлих ветеранів. Він розмежовував це як окремий статус і окрему підтримку для них».
За її словами, одним із ключових елементів обох проєктів кодексу є ідея посиленої підтримки ветерана після звільнення з військової служби.
«Обома проєктами передбачається запровадження такої періодичності підтримки для ветеранів, що після звільнення з військової служби людина має мати посилену увагу і посилену підтримку певний період після звільнення. Проєктами передбачалось, що він триватиме три роки. Є дослідження, які проводив Veteran Hub, і вони показують, що саме перші роки після звільнення є найскладнішими для людини».
Вона також звертає увагу, що нові підходи передбачають зміну системи статусів і підтримки ветеранів.
«В нових проєктах відсутній окремий статус ветерана з інвалідністю. Тобто є просто один статус — ветеран. Але ветеран може одночасно бути людиною з інвалідністю, внутрішньо переміщеною особою, багатодітним батьком чи матір’ю. І держава має ідентифікувати, що ця людина перебуває в кількох статусах або життєвих обставинах і відповідно надавати їй більшу або швидшу підтримку залежно від її потреб».
На її думку, ключовим завданням держави є не створення великої кількості статусів, а створення системи підтримки, яка враховує реальні потреби ветерана і його родини.
Що далі?
Наразі остаточної редакції Ветеранського кодексу немає. Основний проєкт від Міністерства ветеранів і альтернативні підходи мають бути доопрацьовані, після чого парламент має визначитися з подальшою моделлю законодавчого врегулювання ветеранської політики.
Водночас сама дискусія навколо кодексу показала, що ключовими питаннями залишаються не лише пільги і виплати, а загалом модель державної ветеранської політики, система переходу від військової служби до цивільного життя, визначення статусів ветеранів і родин, а також створення системи сервісів, а не лише системи соціальних гарантій.
Саме ці питання, за словами учасників дискусії, і мають стати основою майбутньої ветеранської політики держави.
