Українські громади поки демонструють середній рівень готовності до повернення та реінтеграції ветеранів. Населення оцінює таку готовність у 3,2 бала з 5, тоді як ветерани та члени їхніх родин дають дещо нижчу оцінку — 3,1 бала. Про це свідчать результати дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», проведеного у співпраці з Міжнародною організацією з міграції та Міністерством у справах ветеранів, які проаналізувало видання «Слово і діло».
Результати показують важливу особливість: відносно високі оцінки громади отримують там, де йдеться про соціальну підтримку та повсякденну взаємодію, однак значно слабшими залишаються напрями, від яких безпосередньо залежить повернення людини до активного цивільного життя.
Соціальна підтримка — понад 4 бали, працевлаштування — лише 2,5
Найкраще учасники дослідження оцінили соціальну підтримку ветеранів. Населення громад поставило цьому напряму 4,2 бала з 5, ветерани та їхні родини — 4,1 бала.
Відносно високою є й оцінка безконфліктної побутової взаємодії — відповідно 4,1 та 3,9 бала.
Натомість показники різко знижуються, коли йдеться про практичні можливості для економічної та суспільної реінтеграції. Працевлаштування населення громад оцінило у 2,6 бала, а ветерани та їхні сім’ї — у 2,5. Умови для ведення бізнесу отримали відповідно 2,5 та 2,6 бала, безбар’єрність просторів — 2,5 та 2,4 бала.
Таким чином, громади значно краще справляються із соціальною складовою повернення ветеранів, ніж зі створенням умов, необхідних для роботи, підприємництва та повноцінного користування місцевою інфраструктурою.
Ветерани критично оцінюють взаємодію з місцевою владою
Окремою проблемою дослідження називає відносини ветеранів та їхніх родин із владою.
Підтримку місцевої влади ветерани та члени їхніх сімей оцінили у 2,7 бала з 5. Таку саму оцінку отримала їхня залученість до ухвалення рішень. Реалізація державної ветеранської політики отримала ще менше — 2,6 бала.
При цьому різні групи ветеранів та їхніх близьких по-різному бачать проблеми громад. Ветерани, зокрема, критичніше оцінюють реалізацію принципів соціальної справедливості та меморіалізації, тоді як члени родин частіше звертають увагу на проблеми доступності просторів та медичних послуг. Це може бути пов’язано з тим, що саме родини значною мірою залучені до повсякденного супроводу ветеранів.
Дослідження також зафіксувало тривожну тенденцію у ставленні до ветеранів. Попри загалом позитивні оцінки, самі ветерани та їхні близькі говорять про погіршення ситуації порівняно з 2022 роком — частіше фіксуються байдужість, стереотипізація або прояви зневаги з боку окремих громадян та представників державних структур.
Водночас представники місцевої влади та бізнесу схильні оцінювати ставлення до ветеранів у своїх громадах позитивніше.
Великі міста і села мають різні переваги
Рівень готовності суттєво залежить і від регіону та типу населеного пункту.
Найвищі загальні оцінки отримали громади на Заході України, тоді як нижчі показники зафіксовані у прифронтових та прикордонних областях. Такий розрив має значення для формування ветеранської політики, адже громади працюють у принципово різних безпекових, демографічних та економічних умовах.
Обласні центри краще оцінюються за можливостями працевлаштування, доступністю медицини, інклюзивністю та організацією дозвілля. Натомість сільські громади отримали вищі оцінки за соціально-психологічний клімат, безконфліктну взаємодію, відчуття соціальної справедливості та ставлення до меморіалізації.
Реінтеграція починається саме у громаді
Результати дослідження важливі ще й тому, що повернення ветерана до цивільного життя відбувається передусім у конкретній громаді. Саме там людина шукає роботу, отримує медичні та соціальні послуги, відкриває власну справу, вирішує побутові питання, користується громадським транспортом і взаємодіє з місцевою владою.
Держава вже має Стратегію ветеранської політики до 2030 року, триває також робота над систематизацією законодавства у ветеранській сфері. Однак результати опитування показують, що загальнонаціональні рішення мають трансформуватися у конкретні можливості на місцевому рівні.
Для громад одним із головних завдань стає перехід від загальної підтримки ветеранів до практичної інфраструктури повернення: доступного працевлаштування, можливостей для започаткування і розвитку власної справи, безбар’єрного середовища, якісної медицини та реального залучення ветеранів до ухвалення рішень.
Різниця між оцінками соціальної підтримки, яка перевищує 4 бали, та працевлаштування, бізнесу й безбар’єрності, які залишаються біля позначки 2,5 бала, фактично окреслює головний виклик. Позитивного ставлення до ветеранів недостатньо, якщо після повернення людина стикається з труднощами у пошуку роботи, веденні бізнесу, отриманні послуг або пересуванні громадою.
Саме спроможність перетворити суспільну підтримку на такі повсякденні можливості значною мірою визначатиме, наскільки успішною буде реінтеграція ветеранів у найближчі роки.
