Формування Ради ветеранів війни за незалежність України входить у завершальну фазу, і вже зараз можна говорити не лише про процедуру, а про перші результати і перші системні проблеми. Те, що ще кілька тижнів тому виглядало як формалізована модель «регіональних зборів», сьогодні на практиці перетворюється на різні сценарії в різних областях — із різною явкою, різною конкуренцією і різним рівнем довіри до процесу.
Як показує перебіг виборів, базова конструкція одна: реєстрація, делегування кандидатів громадськими об’єднаннями, офлайн-збори і голосування. Але наповнення цієї моделі — різне.
У Дніпропетровській області вибори пройшли за участі 37 делегатів, і перемогу отримав Юрій Діброва. Сам процес був організаційно спокійним, без зафіксованих порушень, але ключове питання тут інше — наскільки така кількість учасників здатна реально представляти всю ветеранську спільноту області.
У Закарпатській області, навпаки, маємо іншу картину: 63 учасники голосування, 50 голосів за переможця — Тараса Деяка. Тут вибір виглядає більш консолідованим, але знову ж таки — в межах обмеженого кола учасників.
І це не поодинокі випадки. Раніше вже зверталася увага на те, що в одних регіонах реєстрація учасників зростає в рази буквально в останні дні, в інших — процес проходить у вузькому колі активістів. Фактично формується ситуація, коли одна й та сама процедура дає різний рівень репрезентативності. Тобто майбутній склад Ради ветеранів формується через механізм, який у різних регіонах працює по-різному.
На цьому тлі Київська область — не просто черговий етап, а фінальний маркер всієї кампанії.
Київська обласна військова адміністрація вже оприлюднила перелік кандидатів, допущених до участі у виборах. Усі подані кандидати пройшли перевірку і відповідають встановленим вимогам. Тобто на етапі допуску не виникло конфліктів — принаймні публічно.
Регіональні збори призначені на 14 квітня 2026 року і відбудуться в офлайн-форматі. Локацію не розголошують із міркувань безпеки, що, з одного боку, зрозуміло, але з іншого — знову повертає до питання відкритості та доступності процесу. У підсумку Київщина стане точкою, де має проявитися головне: чи здатна ця модель виборів витримати навантаження великого регіону з високою конкуренцією і підвищеною увагою до процедури.
Бо фактично мова вже не лише про обрання одного представника. Мова про довіру до самої ідеї ветеранського представництва.
І якщо в одних областях це поки що локальні процеси з обмеженою участю, то в Київській області результат і спосіб його досягнення покажуть значно більше — чи формується реальний інструмент впливу ветеранів на державну політику, чи черговий консультативний орган із формальною легітимністю.
