Питання забезпечення житлом ветеранів війни, військовослужбовців та членів сімей загиблих Захисників і Захисниць України сьогодні вже давно вийшло за межі звичайної соціальної політики. Фактично йдеться про один із ключових тестів для держави — наскільки вона здатна не лише декларувати повагу до тих, хто захищав країну, а й забезпечити базові умови для повернення людини до нормального життя після фронту.
Повномасштабна війна радикально змінила масштаб цієї проблеми. Сотні тисяч українських родин втратили житло, були змушені переміститися в інші регіони або роками проживають у тимчасових умовах. Для багатьох ветеранів житлове питання стало не просто питанням комфорту, а питанням елементарної стабільності, можливості адаптації після служби та повернення до цивільного життя.
Сьогодні держава пропонує декілька механізмів забезпечення житлом: квартирний облік, отримання державного житла, грошову компенсацію, а також житлові сертифікати в межах програми «єВідновлення». На перший погляд система виглядає достатньо широкою, але на практиці саме проходження процедури часто перетворюється для ветерана або родини загиблого військового на окремий бюрократичний квест.
Особливо показовою є ситуація із житловими сертифікатами та компенсацією за знищене житло. Вже доведено, що саме цей механізм став одним із найбільш реальних інструментів швидкого забезпечення житлом тих, хто постраждав через війну. Водночас сама процедура залишається надмірно складною, багатоступеневою та залежною від великої кількості формальних рішень і підтверджень. Проблема починається вже на етапі визначення статусу особи та підтвердження права на підтримку. Законодавство передбачає право на житлову підтримку для учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, членів сімей загиблих Захисників і Захисниць України, внутрішньо переміщених осіб та мобілізованих військовослужбовців. Але сама наявність статусу ще не означає автоматичного отримання допомоги.
Людина змушена проходити кілька паралельних процедур: підтверджувати статус ВПО, ставати на квартирний облік, збирати довідки про склад сім’ї, підтверджувати відсутність іншого житла, проходити перевірки місцевих комісій, а також вирішувати питання державної реєстрації права власності на зруйноване майно. І дуже часто саме технічні або реєстраційні проблеми стають причиною затягування процесу на місяці. Особливо гостро це проявляється у випадках, коли житло було придбане багато років тому й інформація про нього відсутня у сучасному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Формально держава визнає право особи на компенсацію, але фактично людина спочатку змушена окремо доводити сам факт свого права власності. Для ветерана, який пройшов фронт, або для родини загиблого військового така ситуація виглядає щонайменше несправедливою.
Окрема проблема — це багаторівневість самої процедури «єВідновлення». Спочатку необхідно подати інформаційне повідомлення про знищене житло, потім — заяву на компенсацію, далі чекати перевірки комісії, внесення інформації до реєстру, ухвалення рішення про компенсацію, отримання житлового сертифіката, бронювання коштів, пошук нового житла та укладення договору купівлі-продажу у встановлений строк. Безумовно, кожен із цих етапів має логіку, і все одно в сукупності система стає надто складною для людини, яка перебуває у кризовій життєвій ситуації. Тож очевидно, що в подібних випадках держава повинна переходити від формального адміністрування до реального супроводу ветерана.
Окремо варто звернути увагу і на проблему квартирного обліку. Попри цифровізацію державних послуг, сама система житлових черг багато в чому залишається спадком радянської адміністративної моделі. Без постановки на квартирний облік отримання житла або компенсації фактично є неможливим. Водночас сам механізм черговості часто залишається непрозорим для громадян, а строки очікування можуть тривати роками.
Сьогодні держава багато говорить про ветеранську політику як окремий стратегічний напрям. Але справжня ефективність цієї політики визначатиметься не кількістю програм чи гучних презентацій, а тим, наскільки швидко ветеран реально зможе отримати житло без багаторічного ходіння між органами влади, комісіями та реєстраторами.
Позитивним є те, що програма «єВідновлення» вже фактично стала одним із найбільш дієвих механізмів підтримки ветеранів і військовослужбовців. Пріоритетне фінансування для внутрішньо переміщених осіб із числа ветеранів та родин військових є правильним кроком держави. Але наступним етапом має стати спрощення процедур, максимальна цифровізація процесів та створення єдиного механізму супроводу заявника.
Ветеран після війни не повинен витрачати роки на боротьбу з бюрократією за право на житло. І якщо держава справді говорить про повагу до військових не як про політичний лозунг, а як про основу нової суспільної політики, саме житлове питання має стати одним із головних пріоритетів післявоєнного відновлення України.
Основою сильної ветеранської політики є не лише соціальні гарантії на папері. Її основою є здатність держави забезпечити людині відчуття стабільності, безпеки та справедливості після того, як вона захищала країну. І право на власне житло у цій системі є не привілеєм, а базовою умовою гідного повернення до мирного життя.
